Пригадала лютий-березень минулого року…Ніколи не думала, що зовсім новенькі швейні машини, які доглядала ,як безцінний скарб, проходитимуть зносостійкість війною. Ніколи не думала, що маленька дівчинка , щойно закінчивши школу, буде заспокоювати дорослих оптимістичним: «Та це ж НАШІ!». Де знаходила спокій колега, чоловік якої щодня ризикував життям під обстрілами?.. Як спала людина, невзмозі вивезти найрідніших із небезпеки?..Де брала сили молодь, залишившись із розбитими мріями в дорожньому рюкзаку?…тисячі питань,головне з яких: як ти?…

Дякую всім, хто був поруч…